http://gazeta.ua/articles/culture-journal/_lviv-peretvorivsya-na-turistichnu-poviyu-girshu-za-amsterdam/499420
жорна жорнала перемололи, але до 4-ї ранку писала не дарма, тож даю повний текст репортажа
Як провів творчий вечір у Києві та ранок після нього художник Борис Бергер
- Самое главное, что здесь происходит - это экзистенциальная пьянка друзей, - у рожевих шортах і шльопанцях Борис Бергер на сцені чухає голову відламаною рукою радянської ляльки. - Последних могикан, которые сидят сдесь за первыми столиками. Прошлый раз я сюда приежджал Кузю хоронить. Очень нехороший был предлог. А сейчас пока все еще живы, подходите, пробуйте винницкое сало и львовский самогон. И радуйтесь жизни, потому что щяс начнется серьезная, блядь, интеллектуальная программа.
За першим столиком гостям наливають самогон з трьохлітрової банки. На тарілках тонко нарізане сало з проріззю. Це частування від львівського музею-ресторана "Сало", арт-директором якого є Борис Бергер. Дарують часопис "Сало", на обкладинці - оголений Лесь Подерв’янський затискає зубами салом на шампурі. Неподалік сидить і сам митець.
- Самая красивая грудь Киева, - вітає Бергер супутницю Подерв'янського 34-річну художницю Катерину Радянську. - Разрешите Вас посадовить.
Поки Бергер проводить високу білявку, зі сцени долинає танґо і елегантний жіночий вокал.
- Я влюбилась, была послана штанга. Теперь танцую на шпильках танго, - перехиляє мікрофон радіофедуча і співачка Соня Сотник у маленькій чорній сукні. - И беру на гоп-стоп секс-шопы - это мой эротический опыт.
- Нам хотелось создать такое парижское акордеонное состояние, - обіймає Соню після виступу Бергер. - Сегодня здесь бухаем мы, старые экзистенциалисты - чтобы не называть это другими плохими словами. Огромное спасибо, Соня что ты это начала.
- Я еще не начала, это был check.
- Да - погоджується Бергер. - Все, что с нами происходит - это check.
Сегодня мы будем представлять спектакль "Последний день Бориса Виана". Был такой французский чувак, джазист. Его любовница ушла к Сартру. Он такой дико крутой молодой писатель, играл джаз на клавишах, на гитаре. Под псевдонимом Селиван, будто он американец, написал два романы типа "Я приду плюну на ваши могилы" и "Давайте уничтожим всех уродов". Что-то он неправильно оформил - и супруга ушла к Сартру. Был страшный скандал, романы дико проконали, но бабла он так и не получил. В результате умер на премьере первого своего фильма - Я прийду-плюну на ваши могилы - от розрыва сердца. Крутейший чувак - типа нашего Высоцкого. В моем рассказе эта раскладка идеально ложиться на Московский район Китайгород. Все персонажи узнаваемы. От и до - все обиделись.
Бергер обіцяє "документальний театр". Ролі виконують гості. В шортах і шльопанцях до мікрофону виходить 52-річний Олександр Ройтбурд. Належить до десятка найдорожчих художників України.
- У меня комплекс неполноценности. Все писатели, все поети а я только кисточкой махаю - отстой, - художник зібрався вперше прочитати свій вірш. - Он про очень непростие отношения с девушкой. Написан в 2001 году, а нормализовались они пару месяцев назад. Стихотворенье есть плодом глубокого авторского переосмисления вершин русской классики.
- Как больно милая как странно.., - читає Ройтбурд поезію, що складається з класичних рядків, перемежованих рефреном "И вот такая вот хуйня".
- А у меня такая вот хуйня все время: - підходить Бергер. - Он все дороже и дороже картины продает - а я все дешевле и дешевле.
На центр залу неохоче прямує Лесь Подерв'янський:
- Ми сейчас пишем оперу "Звери". Если бы с музикой, - звертається до музикантів - мы могли би спеть арию медведя. Сейчас пойдем-покурим.
Йде курити. Співати не повертається.
Бергер на вулицю виходить вже босим. Спілкується з друзями, присівши на бетонній клумбі. Щоб він міг перекурити, Соня Сотник організовує поетичні читання і самогонопиття. Супутниця Подерв’янського Катерина виголошує тост за екзистенціалізм.
- Люблю слово "экзистенциализм", потому что его невозможно правильно выговорить после самогона, - каже Соня Сотник.
- Спойте мне еще про пятый размер песню, - просить співачку Катерина. - Я пропустила.
- Я не пела сегодня песню про пятый размер, - пояснює Соня. - Подумала, что для такой интелигентной публики она прозвучит как издевательство.
- Буду кохати сосну одиноку. Або смереку, - вокаліст "Перкалаби" Андрій "Федот" Федотов співає у білій сорочці, мокрій від вилитої води. У поєднанні із костюмом нагадує гостя сільського весілля між другим і третім весільним столом.
- Олег Іванович, - під акомпанемент всенаявних електроцимбалів музиканти викликають на сцену незмінного продюсера гурту.
У червоній футболці з написом Gay Gypsy Jewish - гей, циган, єврей - виходить Олег "Мох" Гнатів. Огрядний, з густими бровами і бородою, нагадує фавна - античне божество лісів.
- Слава Ісу, нероби. Щістя, здоров'я, многая літ усім. Най жиє Гуцулія, - так має починатися пісня про життя і смерть "Кафельний пам’ятник". Але з’являються рядки "Рей Манзарек помер". Звістку про нещодавню смерть клавішника рок-гурту The Doors Олег Гнатів промовляє ритмічно, повторюючи кілька разів, мов замовляння. Врешті додає: "Пам'ятайте, що можна отак раптом рикнути і здохнути".
і чи не найголовніший земний здобуток після смерті - як співають у пісні -
Кафельний пам’ятник кафельний пам’ятник кафельний пам’ятник мав
жорна жорнала перемололи, але до 4-ї ранку писала не дарма, тож даю повний текст репортажа
Як провів творчий вечір у Києві та ранок після нього художник Борис Бергер
- Самое главное, что здесь происходит - это экзистенциальная пьянка друзей, - у рожевих шортах і шльопанцях Борис Бергер на сцені чухає голову відламаною рукою радянської ляльки. - Последних могикан, которые сидят сдесь за первыми столиками. Прошлый раз я сюда приежджал Кузю хоронить. Очень нехороший был предлог. А сейчас пока все еще живы, подходите, пробуйте винницкое сало и львовский самогон. И радуйтесь жизни, потому что щяс начнется серьезная, блядь, интеллектуальная программа.
За першим столиком гостям наливають самогон з трьохлітрової банки. На тарілках тонко нарізане сало з проріззю. Це частування від львівського музею-ресторана "Сало", арт-директором якого є Борис Бергер. Дарують часопис "Сало", на обкладинці - оголений Лесь Подерв’янський затискає зубами салом на шампурі. Неподалік сидить і сам митець.
- Самая красивая грудь Киева, - вітає Бергер супутницю Подерв'янського 34-річну художницю Катерину Радянську. - Разрешите Вас посадовить.
Поки Бергер проводить високу білявку, зі сцени долинає танґо і елегантний жіночий вокал.
- Я влюбилась, была послана штанга. Теперь танцую на шпильках танго, - перехиляє мікрофон радіофедуча і співачка Соня Сотник у маленькій чорній сукні. - И беру на гоп-стоп секс-шопы - это мой эротический опыт.
- Нам хотелось создать такое парижское акордеонное состояние, - обіймає Соню після виступу Бергер. - Сегодня здесь бухаем мы, старые экзистенциалисты - чтобы не называть это другими плохими словами. Огромное спасибо, Соня что ты это начала.
- Я еще не начала, это был check.
- Да - погоджується Бергер. - Все, что с нами происходит - это check.
Сегодня мы будем представлять спектакль "Последний день Бориса Виана". Был такой французский чувак, джазист. Его любовница ушла к Сартру. Он такой дико крутой молодой писатель, играл джаз на клавишах, на гитаре. Под псевдонимом Селиван, будто он американец, написал два романы типа "Я приду плюну на ваши могилы" и "Давайте уничтожим всех уродов". Что-то он неправильно оформил - и супруга ушла к Сартру. Был страшный скандал, романы дико проконали, но бабла он так и не получил. В результате умер на премьере первого своего фильма - Я прийду-плюну на ваши могилы - от розрыва сердца. Крутейший чувак - типа нашего Высоцкого. В моем рассказе эта раскладка идеально ложиться на Московский район Китайгород. Все персонажи узнаваемы. От и до - все обиделись.
Бергер обіцяє "документальний театр". Ролі виконують гості. В шортах і шльопанцях до мікрофону виходить 52-річний Олександр Ройтбурд. Належить до десятка найдорожчих художників України.
- У меня комплекс неполноценности. Все писатели, все поети а я только кисточкой махаю - отстой, - художник зібрався вперше прочитати свій вірш. - Он про очень непростие отношения с девушкой. Написан в 2001 году, а нормализовались они пару месяцев назад. Стихотворенье есть плодом глубокого авторского переосмисления вершин русской классики.
- Как больно милая как странно.., - читає Ройтбурд поезію, що складається з класичних рядків, перемежованих рефреном "И вот такая вот хуйня".
- А у меня такая вот хуйня все время: - підходить Бергер. - Он все дороже и дороже картины продает - а я все дешевле и дешевле.
На центр залу неохоче прямує Лесь Подерв'янський:
- Ми сейчас пишем оперу "Звери". Если бы с музикой, - звертається до музикантів - мы могли би спеть арию медведя. Сейчас пойдем-покурим.
Йде курити. Співати не повертається.
Бергер на вулицю виходить вже босим. Спілкується з друзями, присівши на бетонній клумбі. Щоб він міг перекурити, Соня Сотник організовує поетичні читання і самогонопиття. Супутниця Подерв’янського Катерина виголошує тост за екзистенціалізм.
- Люблю слово "экзистенциализм", потому что его невозможно правильно выговорить после самогона, - каже Соня Сотник.
- Спойте мне еще про пятый размер песню, - просить співачку Катерина. - Я пропустила.
- Я не пела сегодня песню про пятый размер, - пояснює Соня. - Подумала, что для такой интелигентной публики она прозвучит как издевательство.
- Буду кохати сосну одиноку. Або смереку, - вокаліст "Перкалаби" Андрій "Федот" Федотов співає у білій сорочці, мокрій від вилитої води. У поєднанні із костюмом нагадує гостя сільського весілля між другим і третім весільним столом.
- Олег Іванович, - під акомпанемент всенаявних електроцимбалів музиканти викликають на сцену незмінного продюсера гурту.
У червоній футболці з написом Gay Gypsy Jewish - гей, циган, єврей - виходить Олег "Мох" Гнатів. Огрядний, з густими бровами і бородою, нагадує фавна - античне божество лісів.
- Слава Ісу, нероби. Щістя, здоров'я, многая літ усім. Най жиє Гуцулія, - так має починатися пісня про життя і смерть "Кафельний пам’ятник". Але з’являються рядки "Рей Манзарек помер". Звістку про нещодавню смерть клавішника рок-гурту The Doors Олег Гнатів промовляє ритмічно, повторюючи кілька разів, мов замовляння. Врешті додає: "Пам'ятайте, що можна отак раптом рикнути і здохнути".
і чи не найголовніший земний здобуток після смерті - як співають у пісні -
Кафельний пам’ятник кафельний пам’ятник кафельний пам’ятник мав