Вечір. П'ятниця. Останівка
Кого ще я бачила на літніх канікулах:
"Вельми буйні" жили у селі Вельбівне Острозького району Рівненської області на часи першої згадки про село 1542 року. Князь Острозький після поруйнування татарами амнестував в'язнів, щоб вони відбудовували місто і прилеглі території. Сюди потрапили ненайспокійніші. Усі трушні вельбівці і досі ходять з ножами.
"У центрі" діють два магазини - "Каприз" і "Маркет". Останній нещодавно пограбували, винесши стіну. 22 роки тому в ньому здійснювала свою першу покупку - баночку хрону, за якою мене відправила бабуся. Позаторік заробила там морозиво, написавши на ватмані красивими буквами "Приймаємо пляшки". Після пограбування зачиняють рано. Тому ввечері дядьки беруть пиво нарозлив у "Капризі". Здачу зазвичай дають сірниками.
Зліва дядько Микола Середюк, справа (не знайома особисто) "Токунов", по центру - дядько Толік "Зуцьо" Сулима. Цікавляться, в якій газеті це буде. Кажу, "В Газеті по-українськи"
Молодше покоління вельбівців. Роман і Сашко. Роман (із сємєчками) - вже прийшов із армії, працює "на блоці" (неподалік - ХАЕС), молодий батько. Сашко - старшокласник, вчиться у гімназії в Острозі, щойно повернувся із Миколаєва, де допомагав батькові - два тижня чекали на жнива, поки пройдуть дощі
Діна, молода мама
Рівчак, притока Горині. Скільки разів ми в дитинстві гехалися у воду, послизнувшись з розгону на кладці. У гумових чоботах руками і сачками ловили "колючок".
Діма. Точно знає, чого хоче
Справа - мій прадід Павло Михальчук. Народився у позаминулому столітті, фото давнє. Знайшла у старому фотоальбомі, недогризеному мишами
Іконка, вирізана з німецької листівки, захована у дідусевому гаманці. Ззаду дитячою рукою виведено ім'я Brigitte. Привезена, напевне,з Німеччини, де з травня 1943 до травня 1945 дідусь Микола примусово працював у селі Вістенбранд десь у Саксонії
Моя тітка Тамара, дочка від першого бабусиного чоловіка, їй 14.Померла 1958-го від удару блискавки
Я не знаю цих людей, але героїзм нєвєсти імпонує. Не зважаючи на суворі часи. Отаке весільне фото на аватар, а не ті гламурні студійні зйомочки, що у всіх вкантактах
Петро Стецюк, перший парубок на селі. Їздить на мотоциклі, бордових жигулях, велосипеді без гальм (Те, що він без гальм ми зрозуміли коли взяли з Юлькою зганяти вночі у ліс у якусь п'ятницю тринадцяте). Учасник неодноразово оспіваного у прозі, поезії та сучасній драматургії тріо "Вітьоромометьо" ("Вітьоромопетрьо, дим від сігарєти,темно у очах, Вітьоромопетьо, хтось у туалеті розвіває страх", прообраз триголового змія у драмі нашого лялькового театру). П'є пиво "Князь Сангушко", працює у сфері вікна-двері, прийшов на річку по мою душу з сокирою.
ці люди в неділю опівнавосьму ранку знають моє ім'я і не дуже дивуються, чого я лажу по кущах із дзеркалкою
Мій брат Сергій, випускник Національного університету водного господарства і користування, господарює і користується річкою Горинь. Кілька тижнів, як отримав диплом магістра прикладної математики і програмування. У блокноті написав, граючись, мені код для програми для визначення віку спеціально для "Газети по-українськи". Туди вводиш дату народження, а вона видає скільки людині років. Якщо вводиш дату неправильно, каже "Напиши нормально". Назвали програму "Кіт-курець спалив хату". Не їсть м'ясо, не повторює нічого двічі, регулярно відвідує тренажерну залу.